Кілька років тому моя близька подруга відійшла від віри.
Я до цього часу пам’ятаю нашу останню розмову про Бога, адже вона сказала мені, що Він не виявив Себе в її житті. Вона молилася і просила Його змінити ситуацію, але все продовжувало погіршуватися. Вона сердито запитала: «Значить, ось як добрий Бог ставится до Своїх дітей?» і почала перераховувати все, що Бог не зробив для неї, незважаючи на її вірність. Вона втомилася чинити правильно, тому що це ні до чого її не приводило.
Я розумію, що відчувала моя подруга. У мене теж були неписані односторонні контракти з Богом, в яких я намагалася жити праведним життям і у відповідь чекала, що Він благословить мене, вирішивши всі мої проблеми – особливо, якщо я буду молитися і читати Біблію. Після того, як будучи підлітком я стала християнкою, я відчувала впевненість, що Бог пообіцяв мені легке життя, і все, що мені потрібно було робити, – це проживати його.
Протягом багатьох років я відчувала, що Бог виконував Свою частину, але моя впевненість ослабла після першого викидня. Це не повинно було статися зі мною. Потім криза в шлюбі практично знищиа мене, і як тільки рани почали загоюватися, несподівано помер наш маленький син.
Що змінювали в мені страждання
Щоразу, коли щось відбувалося не так, я благала Бога виправити це, забрати біль, відновити якісь речі і зробити їх знову такими, якими вони були до того. Коли ж усе погіршувалося, я злилася і переставала розмовляти з Богом, задаючись питанням, чи чув він мене взагалі.
Однак, як і апосто Петро, я усвідомила, що йти більше нікуди, бо лише в Ісуса були слова життя (Івана 6, 68). Я кричала, просячи Бога допомогти мені довіритися Йому, віднайти надію в те, що тоді здавалося непроглядною темрявою. Мені потрібен був мир, і я не могла знайти його ніде, крім Христа. Саме тоді моя віра радикально змінилася. Я знайшла незрозумілий світ і надію, яких раніше не знала – моє легке безтурботне життя не принесло нічого, крім насолоди справжнім. Але страждання виробляло в мені щось непохитне.
Страждання – це каталізатор, що змушує нас рухатися в тому чи іншому напрямку. Ніхто не проходить через страждання без змін.
Страждання завжди нас змінюють
Апостол Павло каже: «Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, терпеливість – досвід, а досвід – надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний». (Римлян 5: 3-5).
Тут страждання християнина в кінцевому підсумку приведуть до надії, яка не змусить нас засоромитися. Але ми не переходимо безпосередньо від страждання до надії. Для деяких, як, наприклад, для моєї подруги, страждання веде до протесту і гніву, руйнуючи, а не зміцнюючи їх надію. У чому ж різниця? Чому для одних страждання збільшують віру і надію на Бога, а для інших – руйнують?
Я міркувала над цим питанням роками. Я вдячна, що Бог вирішив відкрити Себе мені через страждання, але я сумую, коли інші бачать тільки страждання, а не люблячого Бога, який перебуває за ними. Є різниця в тому, як ми розуміємо і переживаємо надію і страждання.
Як віднайти надію в стражданнях?
Щоб знайти надію через страждання, не можна бути прив’язаним до конкретного результату. Моя надія не в тому, що ситуація зміниться якимось конкретним чином або Бог дасть мені саме те, чого я хочу, але скоріше в тому, що Бог завжди зробить те, що краще для мене. Це жива надія на Спасителя, який любить мене, а не на результат, на який, як мені здається, я маю право. Мені потрібно вірити, що Бог не допустить нічого з того, що не є найкращим для мене, і що все в моєму житті встановлено мені на користь (Римлян 8, 28). Божа любов вилилася на мене, і все Святе Письмо проголошує цю любов. Хрест відображає це, а Святий Дух це запечатує.
Але якщо я не вірю Богу і в те, що Він любить мене, то не побачу, яким чином мої страждання можуть бути на благо. В даний момент мені боляче, і я безумовно не відчуваю себе добре. Я починаю судити Божу вірність і любов, грунтуючись на тому, що бачу, і чи відповідає Бог на мої молитви так, як я того бажаю. Я піду ще до того, як побачу кінець, переживаючи найважчий період випробувань, навіть не діставшись до кращої частини життя. Я не побачу нічого, з чого могла б радіти, і мої страждання здадуться мені безглуздими.
І в той же час, коли я надіюся на Бога, який, як я знаю, любить мене, Він трансформує мене через випробування. Коли помер мій син, моя віра похитнулася, і я сумнівалася в усьому, що мене оточувало. Але коли я звернулася до Бога, Він вилив Свою любов на мене. Моя віра зміцніла.
І коли через роки я дізналася про свою виснажливу хворобу, спочатку я розгубилася, але згадала, наскільки Бог був мені завжди вірний. Я не панікувала; зі свого досвіду я знала, що Бог дасть мені все, що мені необхідно. Письмо нагадує нам, що тягар і відчай самого життя можуть зміцнити нашу віру (2 Коринтян 1, 8-9). Це все тому, що найглибші випробування змушують нас покладатися не на себе, а на Бога, що воскрешає мертвих. Що більше ми переносимо разом з Христом і розуміємо, що нам достатньо Його одного, тим сильнішою стає наша віра.
Очищаючий вогонь
Ця витривалість породжує характер. Страждання пом’якшує гострі кути мого характеру, робить мене менш схильною до осуджування і допомагає цінувати людей більше, ніж речі. Воно змушує мене зосередитися на тому, що в житті дійсно важливе.
Як результат, я більш співчутлива, стримана, задоволена, більше молюся. Залишена наодинці із собою, я була би більш дратівливою, критичною і нетерплячою, ніж я є, але мої фізичні обмеження вчать мене доброти, терпіння та благодаті. Всі мої страждання були можливістю для зростання.
Божі обітниці в Письмі і безпосередній досвід Його вірності переконують мене, що я не буду розчарована. Виходячи з цього, я можу радіти своїм стражданням, знаючи, що Бог використовує його, щоб зробити в мені те, що я не могла б зробити в собі самостійно. Моя віра сильнішає, мій характер більше схожий на характер Христа, а моя надія зміцніла. Слава Богу, що оскільки ми довіряємо Йому, будучи впевнені в тому, що Він робить тільки краще для нас, страждання дійсно виробляє надію.
Адаптація Тетяни Трачук
